ЗШИТО РЕЙДЕРАМИ — ПОКРИТО КОРУПЦІЄЮ…
ЗШИТО РЕЙДЕРАМИ — ПОКРИТО КОРУПЦІЄЮ…
Хроніка знищення Служби побутового обслуговування
Те, що у Покровці уцілів Комбінат побуту, ніякої заслуги районного керівництва немає. Побутовики виживали за рахунок власної волі, а у далекому 1997-му зважилися на першу в районі приватизацію державного майна — утворили ТОВ «Побут». Кожен став власником одного з маленьким хвостиком відсотка статутного фонду товариства і набув статусу співзасновника…
Приватизація — не панацея
Одначе сама лише приватизація допомогла, як мертвому кадило —підприємство впевнено сідало на мілину.
Скринька ж відчинялася типово для наших часів: той, хто опинився біля керма галузі в районі, вирішив не ловити гав, а гребти все під себе. Засновники ТОВ «Побут» схаменулися лише тоді, коли на кінець 2004-го мов корови позлизували їхні майстерні та приймальні пункти по селах, а також і мало не всі автомобілі та кращу половину того двоповерхового приміщення у райцентрі, яке раніше і називалося Комбінатом побутового обслуговування. Коли обурення цим засновників сягнуло критичної межі, скликали збори і обрали нового директора — Ларису Фоміну.
Лариса Вікторівна очолювала власне приватне підприємство, яке надавало послуги з обслуговування торгівельно-касового електронного обладнання, а «куток» орендувало в приміщенні ТОВ «Побут». Її фірма сплачувала обов’язкових платежів до бюджету стільки, скільки і «Побут», хоч у «Побуті» працювало близько півсотні людей, а у «Весті» — так називалося ПП Фоміної — лише п’ятеро. Засновники «Побуту» і вирішили, що у неї вистачить талантів не дати зігнутися і їхньому підприємству.
І дійсно, Лариса Фоміна швидко переконала, що такі сподівання не марні. Першим ділом подбала про зручності і побутовий комфорт для самих побутовиків. Переобладнала водопостачання, встановила автономне газове опалення, оновила туалетні кімнати. А як інакше, якщо над усе воліла розгортати послуги з індивідуального пошиву та ремонту одягу і взуття, аби для покровчан не сходився клином світ на горах того мотлоху, який завозився із зарубіжних секенд-хендів на місцевий ринок. Отож на черзі — заміна й обладнання, сервісне обслуговування сучасної побутової техніки, щоб земляки не возили ті ж пральні машини чи холодильники в ремонти за сто з гаком кілометрів до міст.
Та де брати гроші? Ясно, що у засновників власних коштів не водилося. От і виходило, що приватне підприємство Фоміної «Веста» виступало єдиним фінансовим донором ТОВ «Побут». Витрачаючи на відродження сфери в районі власні гроші, Фоміна сягнула тієї межі, коли збагнула, що без позичок їй не обійтися.
Побачивши, що запал Лариси Вікторівни почав вичерпуватися, люди зажадали пояснень. І почули «усю правду»: якщо розвиватися, то за умови, що разом знаходитимемо й фінансові можливості. Натомість ніхто з побутовиків не міг ризикувати «наосліп лізти в борги»…
— А незабаром підходить до мене Ольга Семенівна Шульга, — розповідає Лариса Вікторівна, — і просить викупити у неї її частку-пай ТОВ «Побут», мовляв, вкрай необхідні гроші. Це було несподівано, і я пообіцяла єдине: подумати.
Подумавши, Фоміна сказала жінці таке: якщо й інші співзасновники зголосяться продати свої частки, щоб у купі їх набралося більше половини з усіх існуючих, тоді ще можна. І розкрила свої карти: ставши власницею контрольного пакету, вона зможе «на свій страх і ризик» втілювати програму розвитку. Іншого не дано. Тому й порадила збиратися усім разом і вирішувати. В результаті більшість погодилася з пропозицією Л.Фоміної.
— Та я не спішила з мосту у річку, — говорить сьогодні Лариса Фоміна. —Але на той момент уже не сумнівалася, що в умовах сільського району приватна сфера послуг і необхідна, і здатна існувати у тому числі й у вигляді чималого комплексу. Порізно підприємці не дійдуть до кожного села.
Отак, на середину 2005-го Лариса Вікторівна придбала 76 відсотків паїв-доль ТОВ «Побут», які добровільно продали їй співзасновники. Незабаром загальні збори затвердили і нову редакцію Статуту, внесли до нього зміни стосовно як «внесків учасників у статутний фонд», так і «власників часток». І у Фоміної відкрилося друге дихання.
Перші успіхи —перші зазіхання
Згодом Лариса Вікторівна зробила для себе дуже прикре відкриття: поки спочатку Комбінат, потім ТОВ «Побут» тихою сапою нищилися до цурки, нікому в районі діла до цього не було. Але досить було підприємству хоч трохи розправити крила, як навколо нього забігали і чиновники, і «бізнесмени» сумнівної репутації, і правоохоронці, і усілякі контролери. Бувало, розповідає Лариса Фоміна, за день по десятку перевіряючих «вкочувалося». Наввипередки вишукували, чи не займаються тут шахрайством, адже «Побут» на очах все міцніше стає на ноги. Однак нічого крамольного накопати не вдавалося.
На перших порах «пильну увагу» до «Побуту» Л.Фоміна пояснювала єдиною причиною. Поки «Побут» не випускав з рук заупокійну свічку і ось-ось міг дихнути на ладан, що з нього можна було взяти? Нічого, як з голого чи святого. А тепер в охочих і собі живитися на побутовиках з’явилися шанси. Забігає працівник охоронних систем і гукає: «А дерев’яні конструкції вашого даху оброблені негорючою речовиною? Ні? Значить будемо обробляти — готуйте 50 тисяч гривень». Немає їх зараз у нас, зітхає Фоміна, та й дах наш бетонний — може, згодом, коли заживемо краще? «Ні в якому разі, — супить очі пожежник. — Приміщення опечатуємо, підприємство закриваємо!» Бога побійтеся, благає Лариса Фоміна, це ж усьому колективу розбігатися невідомо куди!
Л.Фоміна мусила шукати розуміння у голови районної ради Івана Лободи. «Звертаюся як депутат районної ради, директор приватного підприємства і просто беззахисна жінка, — писала у зверненні. — На «Побут» чиниться прихована рейдерська атака. Причому, під прикриттям районної прокуратури. 12 січня ц. р. об 11-й годині дня до мене завітав помічник прокурора Юрій Горан з вимогою негайно, до 16-ї години, надати йому усі установчі та бухгалтерські документи. Прибув вилучати їх одноосібно, без постанови, та не створюючи комісії і без опису того, що вирішив вилучати, наче проти «Побуту» чи мене уже порушено кримінальну справу. Лише пояснив, що від перукарів, котрі у «Побуту» орендують для себе площу, персонально на мене поступила скарга, яку і треба тепер перевіряти. Зі змістом скарги знайомити мене категорично відмовився».
Лариса Вікторівна сама зажадала пояснень від перукарів. І жінки розповіли. Мовляв, наче їм не звісно, яким це чином вона, Фоміна, стала «хазяйкою тут» і «править з них орендну плату по 10 гривень у рік». Це ніби забагато, та й «є люди, які хочуть забрати собі «Побут», а за допомогу в цій справі просто віддадуть частину приміщення для перукарні».
— При зустрічі віч-на-віч з головою райради я уже мала усі підстави поіменно назвати тих, хто розкрив свій роток на споруду товариства, — каже Фоміна, — і безпомилково стверджувати, що захоплення намітили не задля того, аби зберегти підприємство. За діло бралися ті, чий «бізнес» — продавати чуже майно як своє. Тому прокуратурі я письмово відмовилася надавати документи, оскільки з уст перукарів суть їхньої скарги зрозуміла як внутрігосподарський конфлікт, який і вирішуватися має у Господарському суді, а не в прокуратурі.
Чи могла районна прокуратура стерпіти таку відсіч? Звісно, ні. Допекла жінку до того, що уже вона мусила скаржитися в обласну. Вона прямо написала: «Виживати на селі за рахунок єдиних побутових послуг зараз важко, тому одна зі статей доходу «Побуту» поки що є і здача в оренду приміщень. Серед орендарів — ПП «Шелудько С.А.». Все б нічого, але останнім часом Світлана Антонівна не криється, що «має свої види» на товариство, а її родич працює в правоохоронних органах…
Гадаєте, обласна прокуратура поставила підлеглих на місце? Де там! Повідомила, що «порушень з їх боку не виявлено», а значить «підстав для реагування не вбачається». Зате районний суд аж бігом визнав Л.Фоміну «винною в адміністративному правопорушенні». Натомість обласний Апеляційний не погодився і зажадав «провадження закрити за відсутністю складу злочину».
Шакали-рейдери забажали реваншу…
Сталося це у квітні минулого року. На жаль, Фоміна не дістала змогу займатися розвоєм сфери послуг в районі. Вона як у воду дивилася, коли запідозрила, що у неї намагаються відібрати підприємство. Правоохоронці продовжили наступ. Півроку прокуратура опитувала усіх без винятку тих колишніх засновників «Побуту», які поступилися своїми долями на користь Фоміної. Опитані всі, як один, підтвердили: свої частки продали з власної ініціативи. Тиску на них, якого дошукувалися слідчі, Фоміна не чинила. Навздогін прокурорському слідству Господарський суд виніс ухвалу, якою раз і назавжди вніс ясність: 76 відсотків паїв ТОВ «Побут» на законних підставах належать Л. В.Фоміній.
Одначе 5 січня нинішнього року грякнув новий грім: рано вранці у приміщення «Побуту» завітав наряд міліції, щоб, як поінформував Ларису Вікторівну дільничний Ігор Охріменко, забезпечити… громадський порядок. Упередити «можливі сутички». І дізнається Фоміна неймовірну новину: зараз сюди завітають… нові власники «Побуту». Міняти замки в дверях. Щоб Фоміна залишила підприємство й ніколи не могла назад повернутися. Але спочатку, уточнили міліціонери, Лариса Вікторівна повинна «тихо й мирно» передати печатку, оригінали Статуту і Свідоцтва реєстрації та іншу документацію. Інакше, попередили, міліція порушить кримінальну справу. На довершення показали копію протоколу «загальних зборів» учасників ТОВ, які відбулися ще 21 грудня минулого року і обрали нового директора — якусь Юлію Подріз.
Оскільки Фоміна володіє переважаючим пакетом паїв, а на зборах не була, то, звичайно, висунула міліції вимогу вказати, на яких підставах обрано нового директора.
Міліція, як розповіли журналісту в.о. начальника її райвідділу Вадим Хисний і його заступник Олександр Яценко, збагнула, що потрапила в халепу. Адже розслідування показало, що з 60 чоловік, які наче були присутні на зборах, лише 16 є співзасновниками ТОВ і в купі володіють близько 16 відсотками паїв. Ще 33 вказані у протоколі особи — це люди, які давно продали Фоміній свої частки, отож втратили право голосу. А п’ятеро внесених у протокол навіть не були на зборах. Не був на них і Віктор Яковенко. З тієї причини, що півроку тому… помер. Ще 6 людей не інакше, як загукали «з вулиці».
Запахло фальшивими зборами, підробленим протоколом. І аби від гріха подалі, міліція прийняла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи проти Лариси Фоміної, а Юлії Подріз рекомендувала, в разі незгоди, «у судовому порядку захищати свої права та інтереси».
— Йдеться винятково про господарсько-правові відносини, — пояснив Вадим Хисний, — і міліції там нічого робити…
А чи Ю.Подріз звернулася до суду? Схоже, що і не збиралася. Бо навперейми відмові РВ МВС райдержадміністрація внесла у Єдиний державний реєстр… ТОВ «Побут» уже на чолі з Ю.Подріз. І видала настільки дивне Свідоцтво, що йому, мабуть, не знайти аналогу. У графах, що повинні містити код, найменування підприємства, номери протоколів зборів, котрі приймали необхідні рішення, а також дати набрання законної сили усіх рішень, чорним по білому написано: «Відомості відсутні».
Чому таке сталося, державний реєстратор Тетяна Сучкова пояснювати відмовилася навідріз, а Фоміну спонукала самій захищатися. Замість того, щоб займатися ділом, Фоміна щойно подала позов, аби суд визнав недійсними як липові збори «учасників» ТОВ «Побут», так і нову дирекцію, котра слідом вистрибнула, як Пилип з конопель. Та, зважаючи на неповороткість нашої Феміди, судова тяганина затягнеться на місяці. А тим часом процес переслідування «Побуту» на знищення триває. Тим більше, що досить винахідливо сховалася у кущі районна прокуратура. У нас, каже, до Фоміної претензій немає — криміналу у її діях не виявлено. Правда, скарга, аналогічна тій, яку раніше подавали ніби з власної волі перукарі, за новими підписами перекочувала в обласну прокуратуру. А обласна усі перевірки миттю почала спочатку.
— І я, і товариство «Побут», — підводить сумну риску Лариса Фоміна, — явно потрапили під нищівний прес, мета якого не залишити живого місця там, де уміють чесно та порядно працювати.
Покровська служба побутового обслуговування населення, до речі, єдина, яка в масштабах району збереглася на Дніпропетровщині. Інші давно полягли, як наче їх і не було. То їй не випадково судилася доля бути останньою з могікан, якщо вольниці зажерливих воістину колонізаторів українського селянства немає і не видно спину?
Михайло ГЛИНЯНИЙ
PostSkryptum:
Передчуття на гірше не обманули Ларису Фоміну. Поки готувався до друку матеріал, новоявлені (читай фіктивні) господарі зусиллями найнятих майстрів болгарки й лома увірвалися до приміщення і зажадали печатку і документи товариства. Підстави все ті ж: рішення зборів та об*ява в місцевій газеті. Не діставши все й одразу, "милостиво" дали Фоміній 10 днів на роздуми.
Міліція уважно спостерігала, щоб усе беззаконня проходило без порушення громадського порядку. Тобто по всіх канонах рейдерства.
Десь чи колись це можна було б вважати парадоксом, тільки не в нас: поки в приміщенні ТОВ "Побут" успішно проходив грабіж серед білого дня, у райраді на повному серйозі розглядалось питання про боротьбу з корупцією.
— Я не допущу в районі свавілля і беззаконня, — сказав голова Покровської РДА Кібець О.Б., викликавши Фоміну "на розбірки" І предстала вона на ясні очі місцевої правлячої "еліти" — від прокурора до редактора райгазети. Маючи в штаті державного реєстратора зовсім просто було розібратись з особою чинного директора. Втім, присутніх цікавило зовсім не те. Їх цікавило "доходное место", як би назвав російський класик приміщення ТОВ "Побут". Наприкінець наради, пан прокурор пообіцяв присутнім, що таки "накопає" на кримінальну справу проти Фоміної. Бо, як кажуть, хоч і не можна, та як дуже хочеться, то можна. Тим більше для прокурора.
Первоисточник: Сайт
RT.KORR УКРАИНА http://www.rtkorr.com/news/2010/03/04/109861.new
Отака вийшла "розбірка". Психічна атака триває. А в приміщенні "Побуту" загарбники виставили своїх сторожів. Тож гордімося, люди добрі, у правовій державі живемо! І якщо, не приведи Боже, ви часом здибаєте у своїй оселі якогось незванного мордоворота — не спішіть бити йому пику чи дряпати очі, бо може статись, що він охороняє ваше майно!